Гловне меню

Кредити


Місце кредиту в економічній теорії

Розроблена Р. Солоу та його однодумцями неокласична теорія еко­номічного зростання панувала в теоретичній літературі до середини 70-х років. Однак, інтерес до неї, як і до проблематики економічного зростання взагалі, значно знизився, перш за все, під впливом різких циклічних коливань у західній економіці цього періоду, пов'язаних з нафтовою кризою та стагфляцією. Внаслідок цих потрясінь новий роз­квіт пережили теорії економічного циклу.

З середини 80-х років становище знов змінилось, і сьогодні проб­леми довгострокового зростання почали займати все більше місця в макроекономічних дослідженнях. Це викликано багатьма причинами, серед яких варто відзначити нерівномірність темпів економічного зростання в окремих країнах, загострення глобальної конкуренції на ринках наукоємкої продукції, бюджетний дефіцит, що обмежує в ряді країн можливості бюджетного фінансування витрат розвитку. Виник цілий ряд теоретичних моделей, у яких науково-технічний прогрес ви­ступає як один з ендогенних факторів економічного зростання (П. Ро-мер, Р. Лукас, Г. Гросман, Е. Хелпман, Н. Стоукі та ін.).

Теорія економічного зростання стала важкодоступною для розу­міння. Однак не слід забувати, що полеміка навколо теорії зростання не обмежується обговоренням абстрактних моделей: боротьба йде за розуміння реальних економічних процесів і, в кінцевому випадку, за розробку правильної господарської політики.

Фінансове забезпечення процесу економічного зростання перед­бачає використання всіх можливих джерел ресурсів як зовнішніх, так і внутрішніх, власних і позикових. Особ­ливість тут полягає в тому, що істину потрібно шукати на перетині двох напрямків економічного аналізу — теорії кредиту та теорії економіч­ного зростання.

У науковій економічній думці світу чітко визначились дві концеп­ції теорії кредиту: натуралістична та капіталотворча.

Засновниками натуралістичної теорії кредиту були класики полі­тичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

На думку А. Сміта і Д. Рікардо, об'єктом кредиту виступає не по­зичковий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позича­ються, є лише технічним засобом перенесення реального капіталу між економічними агентами. Фактично позиковий та реальний капітал ототожнювались, що не дало змоги розкрити сутність позичкового проценту та визначити значимість кредиту у процесі розширеного від­творення. Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, прихильники натуралістичної теорії кредиту не побачили його зворот­ного впливу на виробництво. Тому, А. Сміт у своїй праці "Дослідженя про природу та причини багатства народів", яку можна назвати пер­шою спробою ґрунтовного дослідження причин приросту національ­ного багатства, серед факторів зростання називає природні — працю і землю, — а також нагромадження — інвестування частини суспільного продукту, яке призводить до збільшення капіталу.

Починаючи з середини XIX ст. по мірі зростання ролі кредиту і банків у розвитку виробництва, заміни дійсних грошей кредитними засобами обігу, пануюче становище зайняла капіталотворча теорія.

Засновник капіталотворчої теорії кредиту — шотландський еконо­міст і фінансист Дж. Ло ототожнював кредит і гроші як купівельну спроможність, виходячи з функції грошей як засобу платежу та при­рівнював кредит до безпосереднього капіталу.

У рамках цієї теорії вважалося, що розширення кредиту означає нагромадження капіталу, її представники не розуміли, що розміри кре­диту визначаються умовами суспільного відтворення (можливостями ресурсного відтворення), а не обсягами позичкових операцій банків.

Разом з тим слід відмітити, то саме представники капіталотворчої теорії підкреслили важливу роль кредиту в процесі забезпечення еко­номічного зростання.

Прихильником експансіоністського напряму капіталотворчої тео­рії був Й. Шумпетер, а також А. Ган, Дж. М. Кейнс, Р. Хоутрі, Е. Хансен. Важливою особливістю цього напрямку є його спрямованість на досягнення постійного економічного зростання. Тому в роботах Й. Шумпетера простежується поєднання розгляду проблем розвитку та зростання економіки із теорією кредиту.

За своїми теоретичними поглядами Й. Шумпетер не може належа­ти до жодної з відомих економічних шкіл. Він є автором оригінальних праць із притаманною лише йому манерою викладу. Й. Шумпетер гли­боко займався багатьма проблемами, приділяючи основну увагу роз­робці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з головних його праць — "Теорія економічного розвитку (Дослідження підприємницького при­бутку, капіталу, кредиту, процента і цикла кон'юнктури)". Вказана пра­ця та ім'я Й. Шумпетера перш за все асоціюється з поняттям інновація - (нововведення), адже саме він ввів його у науковий обіг. На мою думку, слід звернути увагу на трактування Й. Шумпетером ролі кредиту в забезпеченні економічного розвитку та зростання, який у своїй теорії розглядав розвиток як зміну траєкторії, за якою здійснюється госпо­дарський кругообіг, причому ця зміна відбувається стихійно та дис­кретно (різко) під впливом втілення на певному етапі розвитку іннова­цій підприємцем-новатором. Економічна динаміка за Й. Шумпетером ґрунтується на розповсюдженні нововведень у будь-якій формі. Отже, саме Й. Шумпетер вперше надав вирішального значення НТП як фак­тору та джерелу економічного розвитку. Це положення лежить, як вже згадувалось, в основі багатьох сучасних теорій економічного зростан­ня. Важлива роль відводиться підприємцю як суб'єкту, що впроваджує

Нововведення. Саме тут на сцену виступає кредит. Й. Шумпетер пише, що "підприємець регулярно стає спочатку саме боржником банку, щоб згодом перетворитись на його кредитора, він спочатку "позичає" ті гроші, які uno actu вносить на депозит". Банки ж створюють гроші породжуючи вимоги до самих себе, головним чином з метою на­дання кредитів. Слід зауважити, що Й. Шумпетер не розглядав як про­цес розвитку звичайне зростання економіки, яке виражається у збіль­шенні населення і багатства. Він робить висновок, що тільки підприє­мець у принципі потребує кредиту, тільки для процесу промислового розвитку кредит відіграє ту важливу роль, без врахування якої немож­ливо зрозуміти сам процес. Тобто кредит, виступаючи рушієм економічного розвитку, використовується підприємцем для розширення виробництва. Крім того, Й. Шумпетер доводить, що для економік, які розвиваються (це стосується й Украї­ни), кредит необхідний не лише для розвитку, але й для забезпечення нормального їх функціонування.

В основі кейнсіанської теорії грошово-кредитного регулювання та­кож лежить капіталотворча теорія кредиту. Хоча Дж. М. Кейнс вважав свою теорію "оригінальною". Принцип "кредитного регулювання", вису­нутий Дж. М. Кейнсом, що відводить визначальну роль в економічному розвитку кредиту, пов'язаний з основною передпосилкою даної теорії, тобто із залежністю процесу виробництва від кредиту. Дж. М. Кейнс вва­жав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обігу і пропозицію позичкового капіталу. Проте, на відміну від Й. Шумпетера, вплив цього фактора на збільшення попиту, а, отже, на послаб­лення кризового стану та зростання зайнятості він бачив не прямим, а опосередкованим. Дж. М. Кейнс висунув наступний зв'язок: гроші впли­вають на позичковий процент, позичковий процент — на інвестиції, ін­вестиції — на виробництво, виробництво — на прибуток, а останній — на ціни. Звідси витікає, що кредит здійснює непрямий вплив на економічне зростання, впливаючи за допомогою ціни на складові сукупного попиту. Неокейнсіанська теорія (представниками якої є А. Ханоєм, С. Харріс, П. Самусльсон, Дж. Гелбрейт), та неокласична теорія (представни­ками якої є М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт, Ж. Рюефф) розглядають можливості впливу кредиту на процес відтворення, а відтак — на еконо­мічне зростання через його ціну — процентну ставку та взаємозв'язок з поняттям "гроші", але їх думки з цього приводу розходяться.

Й. Шумпетер писав: "Визнання істотної ролі грошей не протирічить нашій теорії, тому що у нашому випадку нове застосування продуктив­них сил народного господарства можливо здійснити лише через зрушен­ня в купівельній спроможності суб'єктів господарювання".

Не можливо ігнорувати тісного діалектичного зв'язку між сучасни­ми грошима і системою кредитних відносин. Основна частина сучас­них платіжних засобів за своєю природою має кредитну основу. Вони поступають в обіг за каналами банківського кредиту.

Питання ролі грошей в економічній системі капіталізму (чи можна їх розглядати як один із факторів виробництва), "каналів" і сили їх впливу на процеси відтворення і, зокрема, економічне зростання, зай­мають одне з центральних місць в роботі Л. Харріса "Грошова теорія".

Автор чітко проводить лінію між неокласичною і кейнсіамською моделями грошової економіки, аналізує роль грошей в моделях економіч­ного зростання у рамках вказаних напрямків економічної теорії.

Неокласичний підхід ґрунтується на тлумаченні грошей як нейтрального фактора в системі відтворення, їм відводиться роль "цінової вуалі", яка в кінцевому випадку фактично не впливає на реальний про­цес економічного зростання.

Кейнсіанська модель передбачає перегляд ролі грошей, оскільки стрижнева ідея кейнсіанства — нестача грошового попиту, яка визнача­ється головною причиною виникнення кризових явищ у виробництві.

Проблема нейтральності грошей у моделях економічного зростан­ня пов'язана з впливом коефіцієнтів капітал/праця або капітал/про­дукт на рівноважну траєкторію зростання, а також з питанням здатнос­ті грошово-кредитної політики впливати на ці коефіцієнти.

Обидві моделі зростання, як неокласиків, так і кейнсіанська дово­дять, що коефіцієнт капітал/праця, який відповідає траєкторії рівно­важного зростання, може змінитись в результаті зміни темпів зростан­ня пропозиції грошей. Зміна коефіцієнту капітал/праця має визна­чальне значення для стабільності рівноважної траєкторії зростання і відбувається через вплив грошово-кредитної політики на середню схильність до заощаджень. Гроші вмілому ненсйтральні в обох моде­лях (хоча при введенні деяких припущень вони можуть стати нейтраль­ними), а будучи ненейтральними, кожна з них допускає, що з прискоренням темпу коефіцієнт капітал/ праця може зрости або зменшитись.

Отримаємо наступні результати:

- кредит може виступати фактором і джерелом економічного зрос­тання

- вплив кредиту на економічне зростання може бути прямий (кре­дитна емісія у Й. Шумпетера) та опосередкований (вплив кредиту че­рез процентну ставку на інвестиції, а останніх — на економічне зростання у Дж. Кейнса).

- тісний взаємозв’язок грошей та кредиту значно розширює його можливості щодо впливу на економічне зростання, дає можливість здійснювати вплив через грошово-кредитну політику.

- кредит сприяє впровадженню у життя нововведень і цим самим зумовлює якісні зміни економічної системи.

- кредит мобілізує реальний капітал і знаходить йому більш ефективне застосування.

Схожі записи

  •